Із перших слів Анни Григорівни стало зрозуміло ― перед нами людина, яка не тільки майстерно володіє словом і досконало знає історію, традиції, побут, родинні стосунки, уподобання, творчі смаки сім’ї Аксакових. Це людина, яка неймовірно закохана в Абрамцево, його історію, господарів і гостей, усе те, що мало до нього хоч абияку причетність.

Насамперед Анна Григорівна ввела слухачів в дивовижний світ культури ХIХ століття; довершено змальовуючи портрети, познайомила слухачів з талановитою родиною Аксакових, главою сімейства Сергієм Тимофійовичем, який був великим хлібосолом. Саме ця риса господаря і зробила дім Аксакових прихистком, до якого тяжіли передові вчені, письменники, художники, театральні діячі того часу. Атмосфера постійного наукового пошуку, літературні дискусії, цікаві зустрічі ― все це вабило сюди цих людей і мало неабиякий вплив на формування внутрішнього світу мешканців садиби. Тому невдивовижу, що в родині Аксакових знали та з інтересом читали твори Пантелеймона Куліша, переписували поезії Тараса Шевченка і з великою зацікавленістю відносилися до всього нового. Аксакови захоплювалися театром, сім’я підтримувала теплі відносини з Михайлом Щепкіним. Сергій Тимофійович одним з перших оцінив талант Михайла Семеновича, його реалізм на сцені. «Все, что было лучшего в мыслящей России, ― писав театральний критик Олександр Урусов, ― не миновало общества и знакомства М.С. Щепкина… Дружба Щепкина и Гоголя известна всем… Горячее чувство связывало Щепкина с Шевченком». Не заглиблюючись у детальний переказ цього сюжету, скажемо лише, що під час святкування 55-го творчого ювілею М.С. Щепкіна було зачитано статтю С. Т. Аксакова, думка котрого високо цінувалася в тодішніх московських театральних колах, присвячену цій події.

Микола Гоголь, Михайло Максимович, Осип Бодянський також бували в Абрамцево. «В одному з листів Аксакова, ― розповідала Анна Григорівна, ― знаходимо згадку про те, що вони втрьох обідали в Абрамцево і так розважали присутніх українськими піснями і танцями «что и денег не жалко отдать». Любов до Батьківщини зближувала цих великих українців тут на чужині і, мабуть, була тим рушієм, який спонукав їх жити і творити. Крізь призму взаємин з відомими московськими українцями, які любили, шанували Тараса Шевченка, дружили з ним, стежки Тараса Шевченка також перетинаються в Москві з родиною Аксакових, яка задовго до особистого знайомства була добре обізнана з творчістю українського поета.

Важливою підтемою розмови можна виокремити стосунки Аксакових з Миколою Гоголем. Ці взаємини, які тривали двадцять літ, були теплими, та, водночас, досить складними. Вони познайомилися 1832 року. Гоголь зазвичай вперше читав тут свої нові твори, Сергій Тимофійович довіряв Гоголю свої перші літературні спроби…

Історія цих взаємин пам’ятає періоди тісного спілкування, коли М.В. Гоголь багато в чому сприяє становленню С.Т. Аксакова як письменника, а С.Т. Аксаков називає М.В. Гоголя письменником світового рівня, та навпаки ― періоди взаємного нерозуміння.

Вперше Аксакови дізналися про М. Гоголя, прочитавши «Вечера на хуторе близ Диканьки». Сергій Тимофійович так згадував перше особисте знайомство сімейства Аксакових з Миколою Гоголем: «В 1832 году, когда мы жили в доме Слепцова в Афанасьевском переулке, на Сивцевом Вражке, Погодин привез ко мне в первый раз и совершенно неожиданно Н.В. Гоголя. «Вечера на хуторе близ Диканьки » были давно уже прочтены, и мы все восхищались ими. По субботам постоянно обедали у нас и проводили вечер короткие мои приятели. В один из таких вечеров, в кабинете моем, находившемся в мезонине, играл я в карты в четвертый бостон, а человека три, не игравших, сидели около стола. В комнате было жарко, и некоторые, в том числе и я, сидели без фраков. Вдруг Погодин, без всякого предуведомления, вошел в комнату с неизвестным мне очень молодым человеком, подошел прямо ко мне и сказал: «Вот вам Николай Васильевич Гоголь!». Эффект был сильный. Я очень сконфузился, бросился надевать сюртук, бормоча пустые слова пошлых рекомендаций. Во всякое другое время я не так бы встретил Гоголя. <…> Скоро, однако, прибежал сын мой Константин, бросился к Гоголю и заговорил с ним с большим чувством и пылкостью…» Аксакови дуже полюбили Гоголя. Він бував гостем в Абрамцево. Вони готувалися до кожного приїзду Гоголя, розучували українські народні пісні, оточували його особливою турботою, матеріально підтримували письменника. Книга Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» викликала непорозуміння родини з Гоголем. Зокрема, С.Т. Аксаков не прийняв цю книгу і написав Миколі Васильовичу з цього приводу листа з критикою цієї роботи. Гоголь, у свою чергу, відкидаючи думку Аксакова, писав: «В книге, несмотря на все ее недостатки, слишком явно выступило желание добра» Відповідаючи критикам, Гоголь продовжує: «Нет, в книге «Переписка с друзьями» как ни много недостатков во всех отношениях, но есть также в ней много того, что не скоро может быть доступно всем. <…> Для того, чтобы сколько-нибудь почувствовать эту книгу, нужно иметь или очень простую и добрую душу, или быть слишком многосторонним человеком, который при уме, обнимающем со всех сторон, заключал бы высокий поэтический талант и душу, умеющую любить полною и глубокою любовью». Гоголь був переконаний, що його книга вийшла зарано, а тому не всі її зрозуміли...

Взаємини письменника з Аксаковими тривали два десятиліття. Їх перервала смерть Гоголя, яка була ударом для Аксакових. Іван Сергійович Аксаков пише статтю «Несколько слов о Гоголе», яка була опублікована в першому томі «Московского сборника» за 1852 рік: «Так свежа понесенная нами утрата, так болезненна общественная скорбь, так еще неясно представляется уму смутно слышимый душою весь огромный смысл жизни, страданий и смерти нашего великого писателя, что невозможным кажется нам, перед началом нашего литературного дела, не поделиться словами скорби со всеми теми, неизвестными нам, кого Бог пошлет нам в читатели, ― не выполнить этой искренней, необходимой потребности сердца». Після смерті М. Гоголя С. Аксаков пише працю «История моего знакомства с Гоголем», яка й досі є одним з найцінніших джерел до біографії М. Гоголя. У цій книзі Аксаков, маючи врівноважену, витриману і скромну вдачу, не претендує на дружбу генія, незважаючи на те, що всі Аксакови обожнювали Гоголя і зустріч з Миколою Васильовичем завжди була для них справжнім святом. Він публікує в «Московских ведомостях» «Письмо к друзьям Гоголя» (1852) і  «Несколько слов о биографии Гоголя» (1853), в яких закликає з особливою обережністю публікувати життєпис письменника. Немає сумніву, що навіть після смерті Гоголь залишається важливою дійовою особою в житті сімейства Аксакових. Вони активно допомагали П. Кулішу, коли той працював над біографією Гоголя, з любов’ю називаючи Куліша «седобородым старцем». Сам Сергій Тимофійович після смерті Гоголя писав спогади про письменника, які , на жаль, не були закінчені. Мати Гоголя Марія Іванівна в одному з листів до Аксакових звертається до них «как к истинным друзьям моего сына»… Іван Сергійович Аксаков писав: «Много еще пройдет времени, пока уразумеется вполне все глубокое и строгое значение Гоголя, этого монаха-художника, христианина-сатирика, аскета и юмориста, этого мученика возвышенной мысли и неразрешимой задачи».

Такі неповторного смаку мережива снує історія… І ми спроможні до них торкатися, їх пізнавати і облюбовувати, до них долучатися… Костянтин Трутовський, Марко Вовчок, Надія Соханська-Кохановська… ― це далеко не всі знані імена, які, здалося, ожили, заіскрилися і забриніли по-новому… Вони сьогодні стремлять над нами, як теми майбутніх досліджень, у прагненні примножити культурний спадок наших народів.