У Культурному центрі України в Москві відбувся показ художньо-документального фільму “Той, що пробудив Кам`яну державу” (про життя і діяльність В`ячеслава Чорновола). Режисер – Володимир Онищенко. Національна кіностудія ім. О. Довженка, 2006 р.

Народився 24 грудня 1937 р. в родині вчителів. У радянські часи сім’я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. У 1937 р. було заарештовано дядька В’ячеслава – Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Оскільки батько зазнавав переслідувань, сім’ї доводилося переїжджати з села до села, постійно змінювати місце роботи.

У 1946 р. В’ячеслав Чорновіл пішов до школи, відразу до 2-го класу (читав із чотирирічного віку). У 1955 р. закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, аде з другого курсу перевівся на факультет журналістики. У 1960 р. закінчив університет із відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”, ще донедавна забороненого письменника. Із липня 1960 до травня 1963 рр. В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення, спочатку редактором, а потім – старшим редактором передач для молоді. Досліджував творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. У травні 1963 р. переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. До вересня 1964 р. працював на будівництві Київської ГЕС і мешкав у Вишгороді. У 1964 р. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

В. Чорновіл разом із разом із І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. започаткував національно-визвольний рух шістдесятників. 4 вересня 1965 р. виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” із протестом проти арештів української інтелігенції. Незабаром за участь у правозахисному русі звільнений із роботи в газеті “Молода гвардія”, але влаштовується літпрацівником у газеті “Друг читача”.

За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт. Звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням “Правосуддя чи рецидиви терору?” (1966). У листопаді 1967 р. засуджений на три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною стала документальна збірка “Лихо з розуму” (Портрети двадцяти “злочинців”), у якій Чорновіл подав матеріали про заарештованих у 1965 р. шістдесятників. У 1969 р. звільнений.

У 1970 р. В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові. Того самого року Чорновіл розпочинає випуск підпільного журналу “Український вісник”, у якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву.

Під час загальноукраїнської “зачистки” 1972 р. його засуджують знову – на шість років таборів і три роки заслання. Відбував термін у мордовських таборах для політв’язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашово). В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). Разом із Борисом Пенсоном Вячеслав Чорновіл написав книгу “Хроніка таборових буднів” (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 р. в журналі “Сучасність”. На початку 1978 р. був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977 – 1978) під назвою “Тільки один рік”, аде від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. У 1978 р. прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 р. Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи. У квітні 1980 р. знову заарештований за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі. На знак протесту голодував 120 днів. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. У 1983 р. звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у м. Покровську.

У травні 1985 р. В’ячеслав Чорновіл повернувся до України. У Львові зміг улаштуватися на роботу тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Восени 1988 р. разом із М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх із СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів держав, щоб їх не приймала жодна країна. Був звільнений із роботи. Улітку 1987 р. В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”. 11 березня 1988 р. з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), був її співголовою, а також співавтором програмних документів (зокрема “Декларації принципів Української гельсінської спілки”, яку оприлюднив 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові).

Від часу створення (8-10 вересня 1989 .) Народного Руху України (НРУ) – член Руху та його Великої Ради, із березня 1992 р. – співголова, а з грудня 1992 р. – голова НРУ. У 1993 р. НРУ було перереєстровано як політичну партію. У березні 1990 р. В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Із квітня 1990 р. до квітня 1992 р. – голова Львівської облради та облвиконкому. Він був одним із лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. Восени 1991 р. В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). У жовтні 1991 р. на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. Із квітня 1992 р. – на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 рр. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Із 1995 р. член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999). 25 березня 1999 р. В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем.