10 листопада 2011 р. на сцені Національного культурного центру України в Москві в рамках ІХ Міжнародного театрального форуму «Золотий витязь» відбувся показ вистави «Євгеній Онєгін» за однойменним твором Олександра Пушкіна у виконанні заслуженого артиста Росії, актора Київського театру на лівому березі Дніпра Петра Миронова.

За словами президента Форуму, відомого актора та режисера Миколи Бурляєва, одне з його головних завдань – зміцнення та розширення міжслов’янського культурного простору, творчих та особистих зв’язків діячів слов’янських країн. «Крім того, перегляд повинен зміцняти традиції російського реалістичного театру, класичної театральної школи, а також популяризувати національну класичну драматургію», – сказав Микола Петрович. Девіз форуму «За моральні ідеали, за возвеличення душі людської», тому в його афіші домінують постановки руської класики за О. Пушкіним, Ф. Достоєвським, М. Гоголем, С. Єсеніним. У цьогорічному форумі представлено чотирнадцять театрів з Росії, України, Сербії, Румунії та Австралії.

На виставі «Євгеній Онєгін» в Культурному центрі була присутньою член журі Форуму, доктор мистецтвознавства, професор ГИТИСу ім. Луначарського Ніна Олексіївна Шалімова.

А тепер про виставу.

Визнаю, що давно не бачила такої легкої, як то кажуть, ажурної постановки. Правда, на це натякав уже сам жанр, визначений автором, постановником та виконавцем… усіх ролей Петром Мироновим – «шелест сторінок роману в двох частинах». Але, знаєте, сумнів завжди присутній. І я дуже рада, що надії справдилися. Сторінки роману дійсно приємно прошелестіли.

Постановка  в цілому – авторське прочитання славнозвісного роману. Звичайно, це не перша спроба прочитати «на різні» голоси цей поетичний шедевр, але як саме це було зроблено, з яким тактом, смаком, акцентами врешті-решт, претендує на визнання авторського й оригінального прочитання поетичного матеріалу.

Серед того, що вразило своєю несподіваністю, було малювання виконавцем портретів усіх героїв роману – Онєгіна, Ленського, сестер Ларіних, Пушкіна… Кожен малюнок виконувався олівцем на очах глядача, наче ілюструючи оповідь. І саме ці образи потім асоціювалися з оповіддю. Прийом малювання був доречним ще й тому, що актор показав ще один свій талант, про який ми не знали і не дізнались би, якби не вистава…

На сцені – мінімум оформлення та реквізиту, але максимум почуттів та смислових акцентів. І добре відомий пушкінський текст (деякі місця глядачі цитували вголос разом з актором, як-то, лист Тетяни Онєгіну «Я вам пишу…», початок роману «Мой дядя самых честных правил…» тощо) сприймався по-новому. Інтонації, акторські оцінки, несподівані рухи, погляди – все наче освіжало завчений ще з шкільної програми текст.

І так це було здорово! Цей той (до речі, рідкісний) випадок, коли надзвичайна природна акторська органіка робить просто дива на сцені. А тому під враженням від побаченого захотілося прийти додому і самостійно погортати сторінки пушкінського роману…

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва