26 жовтня в Культурному центрі України у Москві відбувся авторський концерт  дніпропетровського композитора, лауреата премії ім. А. Штогаренка, голови Дніпропетровської асоціації композиторів Лілії Бігєєвої „Монологи жіночого серця”.

Її дружба з Москвою має вже семирічну історію. У 2002 році у концертній залі творчого Всеросійського музичного товариства відбувся перший авторський концерт Лілії, де прозвучали камерні, вокальні та інструментальні твори. А три роки тому в Культурному центрі України у Москві відбувся творчий звіт п’яти дніпропетровських авторів.

З творами Лілії Бігєєвої добре знайомі не тільки дніпропетровці, але й кияни, ялтинці, запоріжці та москвичі. У рідному місті вони звучать у будинку органної та камерної музики, філармонії, консерваторії, на музично-літературних вечорах у міській бібліотеці. І саме останні, без перебільшення, надихають композитора на створення нових творів на слова сучасних поетес.

Того вечора на сцену вийшов „збірний” камерний оркестр зі студентів Дніпропетровської консерваторії та Московського музичного коледжу ім. Гнесіних. В їх виконанні прозвучали твори, написані на вірші дніпропетровських поетес Людмили Некрасовської („Невідправлений лист”) та Світлани Паливоди („Роздуми у стилі танго”), Жанни Бондаренко („Вийду в степ широкий”), концерт „Мій сучасник” для камерного оркестру, альта і фортепіано, вокальний триптих „Три монологи жіночого серця” для сопрано та струнних тощо. Вокальні номери виконала лауреат міжнародних конкурсів, українка Алла Кучерук, яка багато років живе  і працює у Москві. Саме вона була першою виконавицею триптиху у Дніпропетровську. І ось тепер відбулася його прем’єра у Москві.

- Ідею триптиху про три основи жіночого життя – віру, надію та любов підказала мені солістка Большого театру, випускниця Львівської консерваторії, а зараз ще й голова Асоціації любителів української музики у Москві Галина Черноба. Спочатку були написані перша і третя частини – „Молитва” на вірші Лесі Мудрак (зараз студентка Києво-Моглянської академії) та „Я вас люблю” запорізької поетеси Лариси Коваль. Колисову для другої частини, що символізувала б тему материнства та надію на майбутнє, я шукала півроку. І коли прочитала вірші 12-річної Марії Калініної, зрозуміла, що нарешті знайша те, що потрібно.

Лілія ніколи не працює на замовлення, а виключно за велінням душі. Часто працюючи з поетичним словом, вона дійшла висновку, що далеко не всі поети, які вміють римувати, поетично сприймають навколишній світ. Не завжди у віршах є поетичне піднесення. Така поезія її не надихає, а виключно цікаві поліфонічні та багатоголосні рядки. А якщо за ними ще відчується іронічна нотка або глибокі почуття, тоді народжується музика.

Серед слухачів авторського концерту були представники Союзу українців Москви, працівники центру та ті, хто багато років живуть за межами батьківщини, але трепетно бережуть усе, що з нею пов’язано, у тому числі й любов до української мови та музики. А тому діалог, на який так сподівалась Лілія, відбувся.

Знайомлячись з людиною будь-якої творчої професії, мене завжди цікавить питання, в яких сім’ях народжують такі особистості. Бабуся майбутнього композитора Тетяна Володіна викладала у Дніпропетровському училищі культури, була солісткою філармонії, очолювала асоціацію композиторів більше десяти років. На 200-річчя нашого міста Дніпропетровська філармонія відкривалась прем’єрою її фортепіанного концерту, присвяченого рідному місту. І тоді вона сама сиділа за роялем. Сестра бабусі була відомим контральто і співала в усіх оперних театрах Радянського Союзу. В їх роді були й драматичні актори. Мама і тато були інженерами, але постійно водили Лілію з братом та сестрою до театру. Вона займалась у хореографічній студії при Палаці піонерів. А тому впевнено можна говорити про те, що не матеріальним жила сім’я, а виключно духовним. У тринадцять років Лілія почала писати сценарії для шкільних свят, а перші музичні твори – на першому курсі Запорізького музичного училища. Саме з 1977 року й веде творчий відлік. З великою вдячністю згадує свого наставника Валерія Горського, який виховав у ній справжнього цензора. Він говорив, що будь-який написаний твір необхідно „витримати” кілька місяців, і якщо не схочеться змінити жодної ноти, значить, його можна показувати людям. І цього правила Лілія дотримуюсь все життя.

Сьогодні вона працює над балетом „Срібний герб” за повістю Корнія Чуковського, яку він написав під час навчання в Одеській  чоловічій гімназії. Зрозуміло, що композитора як педагога та матір трьох дітей не можуть не хвилювати теми сюжету повісті – шкільні взаємовідносини, перше коханя та розчарування, стосунки з наставниками тощо. Прем’єра повинна відбутись у реконструйованому Одеському оперному театрі. А чому б не поставити його на сцені нашого театру опери і балету? Тим більше, що для виконання головних партій потрібні танцюристи такого ж віку, як і вихованці хореографічної школи при театрі. Почувши три уривки, скажу, що балет буде досить симпатичним, якщо так можна сказати про балет.

Цікавить Лілію й історична тема, вірніше – жіночі долі в історії та уміння жінок у будь-яку епоху жертвувати собою, підтримуючи коханих. А тому цілком доречною була поява в її творчому доробку творів „Плач княгині Ольги” для камерного оркестру, альта і віолончелі та „Легенда про Маруся Бонуславку” для камерного оркестру і віолончелі, які також почули московські слухачі.