 Єпископ Адальберт, який побував у Києві в середині X сторіччя (перед 955 роком), писав про вдову київського князя Ігоря Ольгу, як про «королеву ругів» (Regina Rugorum). Щоб вірно зрозуміти значення титулу княгині Ольги, необхідно нагадати, що Йордан в своїй «Гетиці» (VI ст.) називає «ругами» (ульмеругами) населення сучасної Померанії. Йордан (мабуть, наслідуючи Косіодора), пише: «готи пам’ятають, що вони в давнину вийшли разом з королем Берігом ("bherig” - релігійний ритуал, але індоєвропейське "bheregh” має значення високий – беріг ріки, острів серед води; "Berig” - Вишата) з острова Скандзи і, як тільки пристали до материка і зійшли з суден на беріг, то дали цій місцевості назву Готискандза (Східна Прусія). Звідси вони рушили до теренів проживання ульмеругів, які жили на землях сучасної Холмщини (п.16). Згодом готи рушили на спалів (Spalorum), а вже звідти - до крайньої частини Скіфії (ad extremam Scythiae partem; до приазовської Кіммерії-Січі).
Сучасна топонімія Померанії дозволяє назвати ареал проживання ругіїв (це півострів Рюген), а топонімія Холмщини-Ярославії-Галича вказує на місця проживання ульмеругів. Старовинні чернігівські міста Горськ і Седнєв цілком тотожньо передають назви і розташування міст Берген (Горськ) і Засніц (Седнєв) на Рюгені. Німецьке "rügen” та українське дієслово «ругати» означає корити, докоряти, лаяти, гудити, каяти, корити, судити, стидити. Синонім слова «ругати» - дієслово староукраїнської мови «щекать» (збережено – «пащекувати»). На півострові Рюген досі зберігається назва мису - «Аркона» (тут до 1168 року стояв Tempelburg Arkona; старогрецьке "αρα” – ругати, докоряти, каяти). Зевса називали "αραїος” – «докоряємий» тому, що у своїх молитвах і докорах люди закликали богів сприймати їхні мольби. Земля Рюгена і всієї Поодерщини називалася Укермарк (за старою назвою ріки Укра, або Умань). На схід від півострова Рюген знаходиться місто Щецін, яке нагадує про ім’я Щека, брата Кия, Хоріва і сестри Либеді. Топоніми та гідроніми, присв’ячені Щеку, збережені в Галичині (Галич, Щекарів, Щекотів, Рудно, Ярослав). Щоб у читача не виникало здивування, пояснимо, що староукраїнське «щекать» означає «ругати» (корити), а назва «Галич» вжита на основі санскриту "gali” (гнів), «Рудно» від латині "rudis”, Малин (латинь "male”), тощо. Гніву Стрибога присвячено назву Дністра (Ністра – від санскриту "nisthra”), ріки Тетерев (латинь "teter” – лаяти, корити), ріка Люта (Лютенка), Немига (грецьке "νεμεσις” – справедливий гнів), ріка Ірша ("irr” - гнів), ріка Щексна в Ярославлі. «Гнівні» топоніми збережені на Вінничині (Гнівань, Ярошівка), Черкащині (Сердинь), Солігалич та Галич (костромські) та інші. На санскриті «гнів» можна передати словом "ruz”, як у назвах «Руза». Старожитнє «руженіє» - ругання - збережено у топонімі Ружин. Можна також згадати, що в латинських хроніках ім’я Руга (названий на честь Щека) мав брат вождя гуннів Аттіли. Другий брат Аттіли називався Октар (okta, octa – число "вісім”, що вказує на восьмий місяць року – місяць Діви). В реальному житті такі імена могли звучати інакше, наприклад, - Ярослов (яре слово), або ж – Осмомисл (старослов’янське «осьмо» - вісім, octo – Octar чи Oktar). Ім’я Руга – Корибут. Це добре відомий у Європі рід Корибутів (Rugoruni), один з яких - князь Ярослав Мудрий - був званий у Європі саме як Rugoruni (Rugorooni). Назва «ругії» (руги) це не етнонім, а полінонім (від назви міста, або ріки) і різновидність дохристиянського світогляду (аріани).
Для єпископа Адальберта, як конфесійної особи, важливо було підкреслити належність королеви Ольги і її народу до певної світоглядної традиції (пор.: лютерани, протестанти, або – лютичі, причому старонімецьке "lut” (hlut) має значення слов’янського "yas” у назві "Переяслав”. А тому, наприклад, намагання академіка О. Н. Трубачова (див. працю «К истокам Руси» - наблюдения лингвиста) розглядати аріанство «ругіїв» як етнонімічне «русские» хибне. Назва «русские» цілком конкретна: латинь "russus” – черемний (червоний). Щоб читачам стало зрозуміло, про що тут мовиться, можна пригадати молитву-звертання Єфросинії Ярославни (дочки Ярослава Осмомисла Галицького і дружини Ігоря Сіверського) у Путивлі на заборолі до богів. Рано-вранці княгиня, звертається до Вітра-Вітрила, до Дніпра-Словутиця, до триясного Сонця, аркучи (докоряючи). Саме такий релігійний ритуал княжого стану України – молитись, аркучи – давав підстави Адальберту записати у середині X сторіччя, що Ольга – королева ругів (Regina Rugorum), а князь Ярослав (Ярослов) Мудрий називався Ругоруні (Rugoruni) - Корибут. До ругів належав і Олег Віщий про що свідчить його поховання в Києві біля гори Щековиці (щекать – лаяти, докоряти, корити). Важливо, що Православна церква (Русская, бо Руська церква дослівно – Помісна церква) не вшановує Ярослава Мудрого тому, що князь Ярослав шанував і споруджував храми Софії. На честь Святої Софії названа наша Україна (оука – знання, мудрість). Перед тим храм Святій Софії був збудуваний в Києві княгинею Ольгою. Але той храм був спалений противниками Софійської Церкви. Власне, - противниками Ярославичів і ругіїв.
Наведемо короткі свідчення про роки життя княгині Ольги (Олени). Літопис сповіщає, що княгиня Ольга, мати Святослава (Хороброго), упокоїлась у 968 (969) році. Літопис вказує, що сина Святослава Ольга привела на світ у 942 році. Князя Ігоря розпочав княжити у 913 році, а вбито було його у 945 році. Як сповіщає літопис, народився Ігор у 878 році, бо саме у 879 році, помираючи, Рюрик передав дуже малого Ігоря Олегу Віщому (з його роду, як записано у літописові). Олег прибув з варягами (дружиною) у Київ у 882 році з малим Ігорем. Перед «вбивством» Дира (латинь "dirus” – релігійна символіка: святість, яка викликає страх - страшний, жахливий) і Оскольда (оскське і українське "osk-ar” – спис божий, божа блискавка, спис Немезиди), їм показали, ніби-то, малого Ігоря (принесли на руках). Роками народження Ольги можна вважати період між 900 – 925 роками. Виходить, Ігорю у рік народження сина було 64 роки. Очевидно, Ольга була значно молодша Ігоря, або літописець допустив неузгодженність у датуванні подій. Адже у 955 році, під час візиту Ольги у Константинополь, імператор Візантії просив руки Ольги. Син Ольги і Ігоря Святослав народився у 942 році, правив з 964 року, загинув весною-літом 972 року, залишивши синів – Ярополка, Олега, Володимира. У 955 році Ольга побувала у Константинополі, де охрестилась і отримала християнське ім’я Олена. Хрещеним був імператор Константин, а при хрещенні був патріарх – Полієвкт. Ольга-Олена була охрещена – омилась святою купіллю. Ім’я «Ольга» має кельтську (староірландську) основу "oll” (all), що означає «Вишня», або «Вишеслава». Прикметно, що в Україні ім’я Ольга передається також як «Голька», а чеське "holka” – дівчина (Діва). В одному з літописів засвідчено, що Ольга була з роду Олега Віщого (племінниця, або сестра), який правив у Києві з 879 року по 912 рік. Цей рід називався «урманами», або ж, як вони названі у «Слові о полку Ігоревім», - «уримами» («Се урими кричать під шаблями, а Володимир – під ранами»). Назва має своєю основою індоєврепейське слово "urr” – горіння, палання. Аналогічні значення мають назви: Пирятин, Лугань, Переяслав, Кремно, Ігнатполіс, Лугіни, Жерев, Чорнобиль, а на землі Украненланд це назва Бранденбург (від "Brand” – горіння). Літопис називає княгиню Ольгу «предвісницею християнської землі». «яко зірницею перед світом» (ранкова зоря), «вона бо сіяла, як місяць у ночі» (тут мовиться про церкву Святої Софії, або Святого Юра). Заповіла Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похорнив блаженну Ольгу. По традиції Ольга була похована в одній з споруджених нею церков. За даними Іакова Мніха (XI ст.) її онук Володимир Святославович переніс останки Ольги у Десятинну церкву.
Княгиня Ольга народилася у місті, назва якого записана як «Плсков». Якщо при написанні літопису у назвах вживалася грецька мова, то грецька основа "πλεες” (πολυς) має значення «великий», «високий», «давній» - Вишгород (синоніми - Горськ, Великоград, Болшев, або Старгород). Місто Вишгород вважалося містом Ольги. Тлумачі літопису, однак, повязали назву «Плсков» з містом Пськов на річці Великій. У літописові згадано, що молодий князь Ігор зустрів Ольгу у місцях, куди він часто ходив на полювання (мисливство). Однак, князь Ігор навряд міг їздити на полювання так далеко від Києва. Отже, місцем народження Ольги могли бути поселення недалеко від Києва (пор.: Пісковка біля Радомишля і лексему "piece” – мир і назву Плесков, що була біля Липовця). А тому спробуймо зрозуміти погречений слов’янський топонім, вжитий літописцем. Крім вже згаданого "πλεες”, грецьке "πλησσω” має значення «бити», «вдаряти», а "πλησιος” - сусідній. Якщо б назва мала словянську основу «плсков», то можна було би записати голосні звуки, і це могло бути місто Плесков, або Плисков. В українській мові «плескатий (плискатий) – рівний, пологий, діл. Можливе значення назви «Плсков», як «плещучий» (бити-плескати дощем, блискавкою, журчання струмка). У той же час старослов’янське слово «плесно» - ступня (нога), а «плесо» - гладь, рівнина. До міста Пськова написання «Плсков» немає ніякого стосунку. Річ у тому, що погречення України-Скіфії відбувалося після Хрещення (988 рік). Звичайно, літописець переписував літопис значно пізніше. Але у такому випадку важко сказати, який саме Великоград-Вишгород, чи Горськ був на думці. Ось уривок з Словника «Образи української міфології в історії і географії» про Гостомль. Гостомель. Місто в Київській області, засноване у дохристиянську добу. Назва складена з композита двох санскритських слів: "go” – божество, зорі, промені світла, земля, слово (річ) і "stoma” – хвалебна пісня, "stomya” – гідний хвалебного гімну, "stobha” – викрики в хвалебній пісні. Пор.: Словута, Славута. Вважають, що це місто називавался Остромир, а батько Ольги мав ім’я Гостомисл ("Осмомисл” – батько Єфросинії Ярославни з Галича). Синонім образу – санскрит "vibudha” – дуже вчений, а також – премудрий, мудрий, божествений. У всіх цих назвах присутні уривки згадок про родовід Ольги. Так, Ольга народилась біля "Плскова” (Плсков – від грецького "πλεες” (πολυς) – великий, високий (ірландське "oll” (в іменах Ольга, Олег) – Вишгород, Горськ, Болшів), а її родове село назвалось, ніби-то, "Вибути” ("vibhu” – всемогучий, господар, бог, всевишній). Значення назви "Гостомель”, а також топонімів (Радомишль, Микгород-Остромир), сусідня Раївка (Радомишль) мають усі ці образи і символи. Вірогідно, навіть, що рідним містом Ольги може бути Любеч тому, що англійське "pleas” (pli:s - Плісков) найкраще передає i відповідає реаліям подій тієї доби. Як відомо, «кравчинею» у Ольги була Малуша, сестра Добрині. А Добриня був з Любеча. Сина князя Святослава і Малуші князя Володимира літописець (словами Рогніди) назвав «робочичем». «Робочичем» Володимир називався не тому, що його мама (Малуша) була «кравчинею» (ключницею), а тому, що так називався весь рід Рюриковичів (латинь "ruris” – землетрудич). Ім’я «Малуша» може мати своєю основою латинь "male” – ругати, корити, а шведське "mal” – слово. Добриня був посадником у Новгороді. Легенда про «запрошення варягів» (Рюрика, Трувора і Синєуса) внесена в літопис штучно. Ці імена утворені на основі різних мов і мають не притаманні «варягам-воїнам» значення. Так, латинь "ruris” – землероб, французьке "trouvere” – творець-виконавець епосу, грецьке "συνουσια” (старонімецьке "sin” – думка, мудрість) вказує на наставника дружини (товариства), або радника (вічевих зборів). Цей останній титул (Синєус) відповідає титулу «віщий». Таким титулом не міг бути наділений чоловік (як правило, воїн), який не був лицарем Родоського, або Мальтійського ордену. Олег Віщий, княгиня Ольга – з роду Ольговичів. Так називався і рід князя Ігоря. Дід князя Ігоря - Олег Святославович – у «Слові о полку Ігоревім» названий «Гориславич» («Горі-» - вище, вгору) – Вишеславич, або – Вишневецький. Це гетьманський рід України. Будучи на острові Родос Олег Святославович одружився з Єпіфанією, дочкою найславетнішого роду Європи – Музалонів (санскрит "musala” – кий, булава, бук). Крім того, він отримав титул «севаста» (санскрит "sevast” – куратор), на честь якого було названо місто на мисі Кримського півострова - Севастополь (місто Митрідата – воеводи військових дружин), а гетьман Дмитро Вишневецький називався «Байда» («баїя» - віщий). Вишневецькі володіли землями Сіверщини, які називалися «Вишневеччина». Сьогодні це – Сумщина (на латині "summa” – верх, вишина). Цю землю можна називати «Хохланд» (німецьке "hoch” – вище, високо). Ольговичі (ірландське "oll” – великий, високий; санскрит "kraia”) – Вишатичі (звідси поширена назва «хохли»).
Княгиня Ольга мешкала у Києві і у своєму Вишгороді. Цікаво, що у 1147 році Юрій Долгорукий намагався вмовити князя Святослава, батька князя Ігоря, бути гетьманом у Москві (звісно, з землями). Однак, князь Святослав не дав своєї згоди. Він вважав себе «руським князем» і севастом Січі-Тьмуторокані. Весь рід Корибутів-Вишневецьких вірою і правдою служив Україні. Герби родів Вишневецьких і роду Івана Калединського (Колединського від староірландського "oll”, "coll” – високий, Вишневецький), або Мазепи – тотожні і об’єднують символіку всієї України. Псевдонім «Мазепа» (назва села Мазепинці тут другорядна) має староанглійську основу "mothe” – дух, кий. Мабуть, родовід Івана Мазепи йде від Ольговичів. Мати Івана Мазепи (що теж важливо) Марія Магдалена Мазепа була ігуменією Печерського Вознесенського жіночого монастиря у Києві. Вознесіння – возвишення (сонця, дня). Це символіка Вишневеччини-Сумщини (Анастасієвська церква від грецького «αναστασις» - вознесіння, звишення - дня). І в імені «Магдалена» - "magda” (старосаксонське "Magd” – діва), ота сама «Dienerin», як називали «Малушу». В санскриті "maga” – жрець культу сонця. Теж – Анастасієвська. Це теж символіка Вишневецьких. Ось Вам «Ярославна рано-вранці в Путивлі на заборолі».
|
