 «ВСМІХНУЛИСЬ НЕБЕСА У ЮНІЙ ВРОДІ СЕСТРІ-ЗЕМЛІ, БОЖЕСТВЕНІЙ ПРИРОДІ»
ЧАСОПИС «ВСЕСВІТ» №11-12
Передплатники і всі читачі грудневого числа «Всесвіту» були гарними щедрувальниками у минулому 2009 році. Господарі цього популярного не тільки в Україні видання винесли своїм щедрувальникам чудові подарунки. До 250-річчя з дня народження Йогана-Фрідріха Шиллера (10 жовтня 1759 – 9 травня 1805) часопис видрукував чудові переклади Фрідріха Шиллера, виконанні Петром Рихлом, доктором філології, викладачем кафедри зарубіжної літератури Чернівецького національного університету. Прегарні переклади Петро Рихло супроводить нарисом про спадщину Фрідріха Шиллера у духовному просторі Буковини. Читачі часопису мають також змогу ознайомитися з добротним нарисом про філософську і поетичну спадщину Фрідріха Шиллера у вимірах минулого і сучасності, про історичний світогляд німецького мораліста. «Великі ідеї, якими він (Шиллер – авт.) жив, він завжди висловлював з повною свободою, без будь-яких сумнівів і вагань» - писав про нього Гете. Саме Шиллеру, на відміну від Гете, раніше судилося відчути складну кризу свого часу, що насувалася, - першу кризу Модерну, якщо вважати, що друга була зафіксована Фрідріхом Ніцше й лунала з його вуст як грізна пересторога сучасникам; а третя (не тільки фінансова – авт.), остаточна, вибухнула вже на наших очах. За словами Шиллера, сучасна людина «живе в розладі з собою, а суспільство викликає в неї лише невтішні враження. То ж ми не знаємо настійливішого бажання, аніж втікати зі світу таких людей». Гете також оцінював свою епоху скептично: «Я передбачаю час, коли людство не радуватиме вже Творця, і він змушений буде знов усе зруйнувати, щоб оновити своє творіння». Однак, Фрідріх Шиллер виходив з того, що вивчення історії виховує широту поглядів і сприяє моральності, тому що «захищає наш дух від вульгарного і дріб’язкового підходу до моральних проблем». В той же час, Шиллер вважав, що люди не можуть передбачити достовірно ходу історії, бо історія не бажає ставити їх до відома щодо своїх «задумів», хоча й здійснює свої «задуми» через людей. У цих «задумах» історії люди мають бути внутрішньо вільними, якими були стародавні греки (погляд Шиллера). Стародавні греки повністю довірялись маршрутам сови Мінерви, і за порятунок під час страшних потрясінь насамперед дякували богам, а лише потім вшановували героїв. Водночас, Шиллер, слідом за Кантом, сприймав буття як вічну боротьбу, сліпу колізію світів, у яку свій промінь – промінь волі й розуму – посилає людина. Промисел і у тому, мабуть, що саме ода Фрідріха Шиллера «До радості» стала гімном Європейського Союзу, до якого повинна належати і Україна.
А поки що прочитаймо два уривки з творів Фрідріха Шиллера у перекладі Петра Рихла.
Вляглися бурі, відгриміли громи,
Застигли брили і гірські розломи,
Розсіялася мла;
Всміхнулись небеса у юній вроді
Сестрі-землі, божественній природі,
Що сповнена тепла.
Лежали весело луги й долини,
В промінні сонця бавились хмарини
У звабі мрій;
Блищали ріки і ліси оспалі
Переливаючись в росянім кристалі
В красі сяйній.
Відтак між горами заграла, мов слюда,
Веселка молода
…………………………………………….
О видиво! О моя пісне! Дивні мари,
Котрі мій погляд пив, немовби чари!
Краса нетлінна, величі вінець,
Яку могутній вигадав Творець
В небесних кущах
Для насолоди віч і для людей,
Під небом сущих.
Усе це зриме!... А яких мелодій
Сплітавсь неперевершений узор,
Який акорд, який врочистий хор
Гримів, співаючи хвалу природі! –
Над смертю торжествують зір і слух,
І славить Господа мій дух!
1782 рік.
Крім публікацій, присв’ячених 250-річчю з дня народження Фрідріха Шиллера, журнал «Всесвіт» друкує переклад поетичних творів Вільяма Стенлі Мервіна, оповідань Колєт Ніс-Мазюр і Пелема Гренвіла Вудхауса, продовжує друк роману Е.Л. Доктороу «Марш до моря», а ще - п’єсу Федеріко Гарсіа Лорки «Ієгова».
Не можна не звернути увагу читачів на публікацію останнього роману Курціо Малапарте (справжнє ім’я Курт Зуккерт), найяскравішого літературного твору про часи народження сталінізму. Ця публікація, певною мірою, свідчить про правоту світоглядної філософії Фрідріха Шиллера щодо втручання в хід історії. Ось слова Курціо Малапарте: «Я прибув до Москви, охоплений ентузіазмом. Але герої Жовтневої революції виявилися зовсім не такими, якими я бачив їх здалеку. Всі ці пройдисвіти з азіатських степів, колишні царські унтери, жовчні інтелігенти, які боролися між собою за вищу владу, постали переді мною злодійкуватими, повними безмежних амбіцій».
«І СВІТЛІ ЗОРІ ПОГЛЯДОМ ЗБЕРУ».
ЧАСОПИС «ДЗВІН»
Журнал «Дзвін» традиційно чи не найкращий український часопис. Таку «найкращість» можна пояснити європейським стилем – перш за все світобаченням. Можна сказати так: «Антон Чехов у російській літературі найбільш європейський письменник тому, що він бачив навколишній світ як людина європейських поглядів». Європейський стиль Антона Чехова визначається, насамперед, чутливим ставленням до людини. Сам А.П.Чехов зазначав, що він українського роду.
Часопис «Дзвін» твориться людьми європейського світовідчуття – від класика української літератури Андрія Содомори у його оригінальних творах («Іноді, здається, я розумію мову дощу»), або у перекладах («Хутко тим часом летять – їх не спинити – години стрімливі» - це Вергілій у перекладах нашого класика-сучасника) до новодруків молодомузівської Лесі Шмигельської («В світанки теплим сонцем увійду. Як роси чиста і легка, як мрія. Високий обрій серцем обігрію І світлі зорі поглядом зберу»).
Творчість Андрія Содомори (оригінальні твори, переклади, літературознавчі праці і досвід перекладацької майстерності) давно заслуговують на те, щоб бути виданими як Зібрання творів класика. Дивно, що сучасні чиновники від літератури і установ культури загалом, ще цього не здійснили. Але у відношенні тих чиновників і літературних марнословів якраз і можна говорити про брак європейськості. Це, навіть, не їхня вина. Бо хіба можна корити середньовічного орача чи скотаря, що він не читав «Про природу речей» Лукреція чи там «Прожите» Монтеня. Часопис «Дзвін», скільки пам’ятаю ще з далекого дитинства, коли у бібліотеці клубу взяв у руки тогочасний «Жовтень», завжди був виданням пошуковим - авторів, тем, жанрів. А ще мене завжди вабила мова авторів, коли, читаючи, поринаєш у світ «Захара Беркута», згодом - «Отчого світильника», а потім - «Страж-гори» ...
| 
