|
17:40 Відбувся показ фільму «Таємниця Чингізхана» | |
 22 квітня у Національному культурному центрі України в Москві в рамках проекту «Богдан Ступка» з великим успіхом відбувся перегляд та обговорення художнього фільму «Таємниця Чингісхана», в якому Богдан Сильвестрович зіграв головну роль. У списку ролей Богдана Ступки - багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький "Чорна рада" (2000), Іван Мазепа "Молитва за гетьмана Мазепу" (2002), Богдан Хмельницький "Вогнем і мечем" (1999), а також Чингісхан "Таємниця Чингісхана" (2002).
Пропонуємо вашій увазі уривок з книги генерального директора Національного культурного центру України в Москві, доктора історичних наук, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка "Богдан Ступка: обличчям до історії", яка розповідає про ролі історичних персонажів, зіграних Богданом Ступкою у театрі і кіно.
Таємниця життя та смерті монгольського хана
Диво дивнеє, але найдавнішою реальною історичною постаттю був у Ступки… засновник і великий хан Монгольської імперії Чингізхан (1155‒1227). Чесно кажучи, назва фільму «Таємниця Чингізхана» спочатку здавалася мені претензійною (автори сценарію — Іван Драч, який говорив, що писав сценарій за поемою казахського поета Мухтара Шаханова, та Володимир Савельєв; режисер — Володимир Савельєв; оператори — Едуард Тимлін, Валерій Анісімов; художник — Олександр Даниленко; композитор — Євген Станкович). У фільмі знімалися: Раїса Недашківська, Поліна Лазова, Сергій Романюк, Олег Драч, Сергій Марченко.
Здавалося, яку таємницю може розкрити фільм? Аж ось кілька років потому — у 2007-му — в Москві була перекладена з англійської мови й видана сучасна книга Джона Мена «Чингізхан» (2004), у передмові до якої автор писав, що в долі правителя залишилася нерозгаданою велика таємниця — «як він помер?». Очевидно, що йшлося про наукові, вивірені документами, точні дані щодо смерті хана, тривалий час прихованої його наступниками (це могло збадьорити ворогів Монголії), щоб пристосуватися до нових обставин і таки здійснити його замисли про нові завоювання. Та Ступка, який зіграв саме смерть Чингізхана, зробив у художньому плані стільки для розкриття цієї таємниці, що вченим однозначно вже ніколи не вдасться повторити його творчий подвиг у науці. Свого часу до фільму було чимало зауважень, що нітрохи не применшує глибоко психологічну, глибоко духовну гру Ступки, яка справді проникала в таємні закутки душі Чингізхана — та й усякого завойовника, приреченого історією проливати моря людської крові.
Володимир Савельєв розповідав ще під час зйомок Анатолію Лемишу, що в ролі Чингізхана спочатку мав зніматися казахський актор, але коли ідея з казахським фінансуванням фільму провалилася, він запросив Богдана Ступку: «З актором такого класу я навіть не мріяв працювати. Ми робимо українського Чингізхана. Ніякого складного гриму, розкосих очей… Для артиста масштабу Ступки навіть не обов’язково знайомитися з історичними матеріалами, достатньо трьох речень режисера про те, якою він бачить роль. Я розповів Ступці, що хочу показати в цьому фільмі. Й раптом бачу, на моїх очах у нього змінюється обличчя. Він говорить одну фразу зі сценарію, і я не те, що не можу нічого додати, я навіть не уявляв, що можливе таке миттєве й точне перевтілення. Залишалося лише крикнути: "Мотор!” І знімати! Десять кращих акторів Сходу не зможуть так зіграти монгола, як Ступка…»
Між іншим, це чи не єдина роль, задля якої, наскільки мені відомо, Ступка не вчитувався в історичні праці, не вивчав якісь документи. Певно, справді був упевнений, що достатньо життєвого досвіду.
Кажуть, що на зйомках у павільйоні кіностудії імені О. Довженка Богдан Сильвестрович звично балагурив:
— Скільки там століть розділяють Чингізхана й Мазепу? А я їх обох граю в одному павільйоні!
Жарти жартами, але неймовірну дистанцію між образами, які він створив, міг елегантно й геніально подолати тільки Ступка.
На репетиції сцени задушення старшої дружини хана, Богдан Сильвестрович, перебуваючи в образі великого монгола, дозволяв собі виголошувати текст… німецькою мовою. Та очевидці свідчили — на зйомках артист працював так, що «волосся дибки».
Саме у зв’язку з цим фільмом якось запитав у Ступки, наскільки взагалі можливо грати вмирання впродовж довгого — хай кіношного — часу й чи є різниця між екранною смертю великого хана й пересічної людини. Богдан Сильвестрович одіслав мене до… Шевченкового «Косаря»:
Косаря уночі
Зострічають сичі.
Тне косар, не спочиває
Й ні на кого не вважає
Хоч і не проси.
Не благай, не проси,
Не клепає коси.
Чи то пригород, чи город
Мов бритвою, старий голить
Усе, що даси.
Мужика, й шинкаря,
Й сироту-кобзаря.
Приспівує старий, косить,
Кладе горами покоси,
Не мина й царя.
Таки не минає! Ні царя, ні хана. Дія фільму розгортається 18 серпня 1227 року впродовж одного дня, точніше ночі, яка стала останньою в житті Чингізхана. На наших очах він умирає від страшної недуги. Залишається надія на чудодійні ліки, рецепт яких знає дружина вбитого ханом вождя одного з ворожих племен. Але, приведена до Чингізхана, вона відмовляється допомогти йому.
В одній рецензії прочитав, нібито «протягом двох серій (!) помираючий Чингізхан, який підкорив півсвіту, намагається переконати тендітну жінку дати йому ліки від смертельної хвороби». Яке поверхове твердження13! Ці дві серії присвячені зовсім іншому. Горда полонянка хана вступає з ним у… дискусію про роль насильства і тирана в історії! Взагалі діалог вийшов дещо тривіальним. Але, але…
Гра Ступки перетворила смертну ніч світового Завойовника, окреслену тепер лише простором повстяної юрти, у психологічну драму вселенського масштабу. Людські страсті, передані ним на екрані, можна порівняти хіба що зі смисловою наповненістю шекспірівських трагедій.
Творці «Таємниці Чингізхана» вчинили мудро, п��будувавши фільм на крупних планах артиста. На мій погляд, до того найкращий з них зняв Артур Войтецький у 1992 році у заключних кадрах фільму «Господи, прости нас, грішних!», залишивши артиста наодинці з глядачем майже на хвилину14, котра варта цілого фільму.
У «Таємниці Чингізхана» обличчя Ступки залишається віч-на-віч з нами набагато довше, й важко уявити собі іншого артиста, який міг би заповнити кожну мить екранного часу такими справжніми й неповторними почуттями. Тим більше що мова йде не про відображення всіх барв довгого й багатоликого життя, а лише про вмирання, яке зрівнює всіх своєю одноманітною страшною буденністю. (Не сумніваюся, що прекрасних крупних планів Ступки з «Таємниці Чингізхана» вистачило б на багатосерійний фільм.)
Здавалося б, що в діалозі про нещадність тирана у Чингіза немає жодного вагомого аргументу на свій захист. Володимир Савельєв так і хотів: «Тема — одиноцтво великої людини, котру ніхто не міг зрозуміти, навіть його дружина». І справді, викладені в сценарії, всі аргументи на вербальному рівні мало здатні когось уразити. Більше того, недбалий рецензент писав, що Ступка показує «обмеженість тирана, чия сп’яніла від пролитої крові свідомість подібна до тварини, наділеної інтелектом: хижої та підступної».
Насправді ж, вдивляючись в обличчя Ступки, яке, здається, вже вмерло, а потім раптом ожило й просвітлилося, в обличчя, на якому в передсмертний час немає навіть тіні неправди, а лише впевненість у своїй історичній правоті, починаєш розуміти фатум імператора Чингізхана. Величезна держава (за його ж словами, «шлях із її середини зайняв би цілий рік») була створена ним ніби поза його волею! Скажімо, царство Хорезмійське він завоював, аби помститися султанові Мугаммеду за віроломне вбивство свого посла і пограбування мирного торгового каравану; за вбивство монгольських парламентарів заплатив життям після поразки на Калці наш Мстислав Київський; царство Цзінь син Єсугая завойовував за вбивство діда; за пособництво Пекіну й отруєння батька дорого заплатили йому татари; плем’я тангутів Чингізхан винищив за те, що вони порушили васальну присягу й не дали йому воїнів для нових походів; двоюрідне плем’я тайчжіудів він вигубив, бо після смерті Єсугая воно кинуло його сім’ю в степу без жодних засобів до існування; на плем’я мернітів Темучжин пішов війною, відвойовуючи вкрадену дружину…
Та хіба Чингіз і справді був лише «невільником помсти»? В очах хана, зіграного Ступкою, прочитується вагоміша — доленосна —причина. Зболені й мудрі очі говорять нам, що син Єсугая вже давно зрозумів найголовніше: в тогочасному світі неможливо не підкорювати інші роди й племена, держави й царства, бо інакше підкорять тебе. А він не міг цього допустити і не допустив! В основі світотворення — влада. Його влада. Вона дана йому Небесами. Завоювання, утримання й розширення влади — ось його мета. Нагадаю, що на момент своєї смерті Чингізхан правив територією, що простиралася від Тихого океану до Каспію, імперією, удвічі більшою за Римську, більшою за будь-яку тогочасну державу за виключенням Росії.
Більше того, з історичної дистанції стало добре видно: завоювання Чингізхана призвели до створення небаченого державного утворення, що об’єднало Далекий Схід і Середню Азію. Ця величезна і працююча структура примусила зблизитися головні релігійні конфесії, створити нові (міжнародні!) правила торгівлі, перемішати людські раси й племена, суттєво вплинути на розвиток світового мистецтва. Врешті-решт кінцеві результати завоювань Чингіза стали наріжними каменями в Євроазіатській історії та цивілізації. Отже, в очах Ступки–Чингізхана немає покаяння за людські жертви. Якби він жив більше відпущених йому семи десятиліть, то й далі не зупинявся би перед будь-якою офірою заради досягнення своєї мети, пролив би нові ріки крові. Це очі Державця, який виконав свій історичний обов’язок. Переможна сила Чингізхана — саме в жорстокості, закладеній в його генах і свідомості. Вона зумовлена жорстокістю епохи, що здолала доброту, подаровану Богом кожному з нас в момент наро��ження. Ті, в кого доброта переважила над жорстокістю, не ставали Чингізханами. Пам’ятаєте слова знаменитого канцлера Бісмарка: «Горе тому державному діячеві, який не потурбувався знайти таку підставу для війни, яка й після війни ще збереже своє значення»? Ступка створив образ унікального державного діяча, я��ий притягує тим більше, чим більше віддаляється…
Нагадаю, що в 1995 році «Вашингтон Пост» оголосила Чингізхана «найважливішою людиною останнього тисячоліття». Чому? «Найзнаменитіша подія минулого тисячоліття — це те, що один-єдиний рід зумів поширити свою повну владу на землю». Того року і Всесвітній інформаційний центр назвав Чингізхана людиною тисячоліття. Звичайно, тут простежується світове небажання звернутися до історичної постаті одного-єдиного Володимира Леніна, за якого було пролито не менше крові і вплив якого на світову історію ніким неперевершено. Певно, що значно легше забути чи закрити очі на звірства й суспільні катаклізми, що чинилися не за пам’яті сучасного людства, а понад сім століть тому…
У квітні 2012 року в Лондоні було встановлено п’ятиметрову статую Чингізхана, створену на замовлення британців бурятським скульптором. Як говорив автор пам’ятника, він ліпив образ творця й мудреця, а не завойовника, сказати б, «філософа на коні». Подумалося, наскільки Ступка випередив сучасників у розумінні й осмисленні історичних постатей, яких йому довелося грати… Він уже прожив у кіно життя того Чингізхана, котрого лондонці захотіли бачити у своєму місті. Тільки без помпезності, якою все-таки наділив свого співвітчизника скульптор. Утім, далеко не всі в Англії з радістю сприйняли новий пам’ятник. Але побутує версія, що він був казахом, та й узагалі кілька націй продовжують вважати Чингізхана прародителем.
Майстер дав блискучий урок, як достойно показати життя і смерть тирана. Бо ж справді неймовірно важко правдиво розкрити саме смерть вождя, який за життя мав необмежену владу. Скажімо, фільм Олександра Сокурова «Телець» про останні місяці життя вже згаданого Володимира Леніна, удостоєний високих кінонагород, фактично принизив і так уже приниженого тяжкою хворобою більшовицького вождя, перетворився на політичну розправу над ним. Якби режисер Володимир Савельєв і артист Богдан Ступка користувалися такою логікою, то вони розтерли б на порох Чингізхана — передусім за розгром війська русичів у 1223 році на Калці. Не кажу вже про те, що внук Чингізхана Батий у 1240 році захопив і зруйнував Київ. Та почуття помсти — рушійна сила войовничих походів Чингізхана — не може лягти в основу нашого розуміння його ролі в історії.
Монголознавці називають десять правил, якими нібито керувався Чингізхан у своєму житті (десять правил Керівництва Вічного Неба): 1. Не забувай добра. 2. Будь стриманим. 3. Вмій тримати себе в руках. 4. Шукай талант, де тільки можна, й користуйся ним. 5. Вбивай ворогів без жалю. 6. Будь проти жорстокості. 7. Пристосовуйся і не бійся нових способів управління. 8. Знай, що тебе підтримають небеса. 9. Примушуй своїх сподвижників і нащадків повірити в це. 10. Поважай свободу віросповідання.
Ступка сказав, що за виключенням п’ятого пункту та неможливості в його контексті виконати шостий, усі інші правила в їх ідеальному розумінні цілком придатні для життя, в тому числі великого.
Роль Чингізхана була несподіваною для Майстра, але посіла особливе місце в його творчій біографії. Після низки ролей (в кіно і на театрі) видатних національних діячів — Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка — великий український артист створив образ національного героя монгольського народу, вождя зі світовим іменем. Тим самим він не лише підтвердив надзвичайно широкий діапазон своїх творчих можливостей, які були значною мірою не затребувані, передусім в Україні, але й показав свій неймовірний глибинний потенціал, завдяки якому він здатен розкривати найскладніші проблеми інтернаціонального масштабу. Мабуть, уперше українське кіномистецтво внесло такий переконливий вклад у художнє осмислення ключових персоналій світової історії.
Залишається тільки жалкувати, що в нас не вистачає здорового глузду та національної гордості (немає ��или сказати — грошей), щоб пишатися цим у міжнародному масштабі.
Підготувала Олена Марченко. Фото автора. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
