УКРАЇНСЬКИЙ СОБОР - Історична географія України - Україніка - Культурний центр України в Москві

Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Логін:
Пароль:

Пошук

Наше опитування

Ваша оцінка нашого сайта
Усього відповідей: 50

Статистика

Главная » Статьи » Історична географія України

УКРАЇНСЬКИЙ СОБОР
Суть «святості» землі - у її родючості, в умовах для життя всього сущого. Автор «Слова о полку Ігоревім» нагадує про святість землі коли вживає вислів «темні брезі» (у словах про загибель у річці Стугні юного Ростислава, брата Володимира Мономаха - по матері): «Закрив Дніпро темні брезі». Тут прикметник «темні» утворений від грецького "ΤΕΜΕΝΟΣ” – СВЯЩЕНА, або ХРАМОВА ЗЕМЛЯ, земля, яка присвячена богу (храм: "χρας”, "χρις” - віщий). Автор небезпідставно називає береги Дніпра «святими». Спробуймо визначити образ ��Святої Русі-землі» Зауважмо: латинське "rus” (земля) має значення староукраїнського «жита», європейського "land” (лан, земля). Латинь "rura” – лан, поле, село, а «русь» - поляни. У Овідія "rus” - "країна”, або - "-land”, як у назвах «Дойч-ланд», «Укранен-ланд», «Фін-ланд», «Бела-русь» (Bela-rus – Красна земля). Вислів "русичі - Даждь Богові онуки” ("Слово о полку Ігоревім”) – поетичний образ. Нагадаємо, як облаштовується ХРАМ (Собор). З поміж основних типів забудови храмів є дві основні форми. Центральна споруда може мати круглу форму (базиліку), або довгий зал. Уже в ранню пору ці два типи забудови храму були об’єднанні і виник образ хреста, як найважливіший символ християнства. Віруюючі збираються «в хресті», що є знаком як розп’яття Ісуса, так і Його Воскресіння. Смерть і життя, страждання і надія, страх і віра – втілює цей образ. Все, що становить людське життя, має місце у хресті. Поряд з Церквою є ще один знак, який передає сутність Храму. Це – шатро. «Тому, що тут у нас не постійне місто, бо прагнемо ми у майбуття» - так сказано у листі до євреїв (гл. 13, вірш 14). Так як пращури Ізраїля під благословенням Бога йшли пустинею, так і християнська громада йде у часі і просторі, в якому вона жиє і знає, що шлях закінчиться не смертю, а веде до Бога. Для всього внутрішнього простору Храму існує важлива назва - «Храмовий ковчег», хай, навіть, внутрішній простір не завжди подібний до ковчега. В Україні «Ковчегова земля» - Шипинська (так в літописах називали Буковину) від англійського "ship” – лодка, судно. У Біблії подано дві розповіді про те, як Ісус стишив бурю морі (Євагеліє від Матфея). Церква – захист для людей. Місце у Церкві, де зхрещуються продовжний і поперечний ковчег, творить велику залу. Середина у церкві здебільшого квадратна, і називається Квадра (Четирбоки). Геродот, описуючи Скіфію, теж нагадує про «Скіфський квадрат». Цей квадрат вершить Купель чи Купол (Кульма), а біля кожної з чотирьох стін зали стоять євангелісти з їхніми символами. Матфей у супроді ангела. Образ ангела несе голуб (грецьке Φασσα назвах Фастів і Глухів). Марко у супроводі лева. Образ лева несе сьогодні назва міста Львів (місто Артеміди). Біля ніг Луки (Look) лежить бик. Образ бика несе ріка Стир (німецьке „Stier" – бик). Іоан (Johan) супроводжується орлом. Образ птахи має Сокаль (німецьке "Adler” - Адлер). Окрiм того, образ птахи творять обриси Корсунського пiвострова (Криму). Про символіку української землі як храму нагадує Збручський чотирьох ликий Світовид. Протоієрей Григорій Д’яченко наводить описання храму у виданні «Полный церковно-славянский словарь» (на сторінці 100): «У церковному храмі є такі врата, або двері: врата всередині іконостаса, так звані царські, що ведуть в ту частину олтаря, де знаходиться престол; наліво (до півночі) від царських врат – північні врата, які слугують у ту частину олтаря, де знаходиться жертовник; справа (на південь) від царських врат – південні двері, або полуденні, що йдуть у ту частину олтаря, де раніш облаштовували дияконник і тому вони називаються дияконівськими. Середні врата в іконостасі називаються царськими тому, що на літургію через них входить Цар слави для пригощання віруючих Своїм божественним тілом і кровію, - називаються також святими, тому, що через них вносяться дарування, і невтаємниченним не можна входити в них, - називаються ще великими по величі благодатних дарувань, якими біля них причащаються віруючі, і по великому знаменню їх при божій службі. Через царські врата бувають урочисті входи на божих службах і самий отвір царських врат передає людям отвір (окницю) небесного царства. Через північні двері іконостаса відбуваються великий і малий входи, виноситься хрест на вранішній 1 серпня і 14 серпня (за ст. стилем), в тиждень хрестопоклонний буває на вечірній виход на літію, виход для кадіння церкви і для виголошення ектеній. Через південні двері священники входять в олтар по закінченню кадіння, і (диякон) по завершенню ектенії та (священник) після прочитання світильничних і вранішніх молитв. На захід від олтаря влаштовуються врата, які ведуть до притвору і слугують для урочистих виходів з храму і входів у храм, як, наприклад, при хресних ходах. Ці врата називаються красними, називаються вони також церковними, тому, що ведуть у саму церкву і церковними великими вратами». Поряд к Храмом залишають пусту чи майдан. Пригадаймо, як у П. Г. Тичини: «На майдані коло церкви революція іде». Для тих, хто досконало не володіє українською мовою пояснимо, що готсько-українське «майдан» несе значення «могила», «курган» і «вічева площа» - толока (пуста, пустинь). Так само, як здавна облаштовується ХРАМ, облаштована земля України. ВЕРХНІ ВРАТА України – УГРОЇДИ – ворота воздвиження Сонця (УГОРНІ, ВОЗДВИЖЕНСЬКІ - Східні). На заході – ворота УСПІННЯ Сонця – НИЖНІ ВЕРЕЦЬКИ (Тур’ї Ремети). На півночі – ЯНОВ, як Жертвені Врата (санскрит "yana” - ворота), а на півдні – ��ИЯКОНОВСЬКІ ВРАТА (біля древнього міста ДВЕРЕН, де згадані ТОРКИ). До цих ПІВДЕННИХ ВРАТ вели два шляхи: від ТУЗЛИ (Ладанки) і від ФОРОСА (Двері). До Південих Врат примикає Великий Український Майдан – Пустинь Запорізьких Січей. Через те, що Запорізькі Січі перейшли на Дунай, автор «Слова о полку Ігоревім» пише: «Уже, бо, братія невесела година настала, уже ПУСТИНІ силу прикрила. Встала обіда в силах Даждь Божого внука. Вступле Дівою в землю Трояню, вспле Скала, лебединими крилами на Синім морі у Дону плещучись?». Пустинь – «границі козацьких вольностей». Вся топонімія навкруг Східних Воріт присв’ячена Воскресінню Сонця і Світлу – Святому Духу – Салтівщина (латинь "salue” - привітно "saltis” – вверх), Світловщина (від «світає»), Богодухівщина, Святогірщина, Суми, Готня, Віри, Люботин, Снєги, Баси, Лопань, Лугань, Пирятин та інші – все світлі, палаючі, радісні назви. Символіку Жертвених Воріт передає топонімія і гідронімія навкруг Янова – Жерев, Тетерів, Димер, Лугіни, Ігнатполь, Кремно. Так само топонімія навкруг Нижніх Врат означена символікою вечірньої молитви перед заходом сонця і панування місячної ��очі. Топонімія і гідронімія біля Дияконовських, або Курильних Врат несе свої значення: Дяково, Матвіїв Курган, Тузла, Тузлова, Інжир Брід, тощо. Через Дияконовські Врата в Храм вносились козацькі дарунки, іх зберігав диякон. Про облаштування ХРАМУ УКРАЇНИ написано в нарисі на сайті КЦУ «Україна-Скіфія – Соборна земля», власне, - «Храмова Земля», або «Свята Русь». У Геродота – Святі дороги. Святість Української землі (Русі України) означена розташуванням монастирів і церков. Возвишення Сонця і прихід Дня символізують обителі басейну Сіверської ріки і Східної землі України: Святодухівський,Святогірський, Анастасіївський монастирі та їхні церкви. Жертви (куріння) чинили богині Луни і тому назви побіля Янова свідчать про пожертви.. На західних землях України храми (Святого Юра) і монастирі несуть службу Вечірньої молитви. Храми і монастирі Півдня України несуть символіку образу «сестри Либеді». Центральна Україна – Зачаттєвська земля Кия (Даждь Бога, Дніпра) – оберігає всі церкви. Про таку сиволіку України свідчить батько історії Геродот, називаючи ріки і землі Святої землі: на сході – Гелон (Світлий – Сіверщина), в центрі – Ексампайос (Житомир, Київська земля). На заході, як додає Йордан, земля називалася «Ойум» (Перемишль, Волинь), а на Півдні, земля називалася «Евлісія» (грецьке Ευλισια – Пустинь, або Либедянь від "Liberti” – Вольність в «границях козацьких вольностей» - «Пустинь» у «Слові о полку Ігоревім», якій «було прикрито силу» - воїнству). Назви рік України присв’ячені богам: Дніпро – Даждь Богу, Дністро – Стрибогу, Південий Буг – Велесу, Оскол – Перуну, Сіверський Донець – Сіві (Ясуні), Прип’ять – Наглядаючій богині Луни, Сян – Місяцю-Мисличу, Десна – Провідній богині, як і гора Говерла. Українська Церква, як бачимо, єдина у своїй діалектичній повноті: Ранок – День – Вечір. Назва «Україна» присвячена мудрій Софії («Україна» – Радяча мудро) і дочкам матері Софії – Вірі (Ранок), Надії (Вечір), Любові (День). Символіку цих імен береже топонімія України від Суджі до Умані і до Перемишля, від Сяну до Дону, від Любеча до Лебедина і Корсуня. Святість нашої землі засвідчена Геродотом, благословена Андрієм Першозваним. Готська назва України «Гардаріха» ("garda” - спільний дім, "richa” – земля – «Жита-мир»).
 
 
Розділ: Історична географія України | Додав: admin (02.12.2009) | Автор: Оксентій ОНОПЕНКО
Переглядiв: 85
Всього коментарiв: 1
02.12.2009
1. Пахно
Дякую адмiнiстратору сайту! Дуже цiкавi статтi!

Ім`я *:
Email:
Код *: